|
ПРО РАЙОН | ПРО
ТЯЧІВ | ТУРИЗМ | ПРОМИСЛОВІСТЬ | ФОТОГРАФІЇ
Гори димлять
Гірські вершини, оповиті
туманом. На височині дерева ще довго не зеленітимуть.
На Тисі де-не-де крига скресла і струмочить тала вода.
Ми піднімаємося все вище і їдемо в Усть-Чорну. Хоча їздою
це складно назвати: ми вправно щоразу вибираємося авто
з вибоїн і знову в них потрапляємо. Нас кидає то в один,
то в інший бік.
Дорогою минаємо закарпатські
села: Біловарці, Нересниця, Дубове, Красна. Тячівський
район Закарпатської області вважається найбільшим сільським
районом в Україні. Його протяжність з півдня на північ
-- 100 км, зі сходу на захід -- 40 км, а площа становить
1,8 тисяч кілометрів квадратних. В районі проживає майже
173 тисячі жителів: українців, угорців, румунів, німців,
циган, правда, останні записані як українці.
Вузька серпантинна
дорога між горами підносить нас все ближче до неба. На
шляху помічаю напис українською та німецькою мовами –
Усть-Чорна.
Німці тут проживають
давно. Вони прийшли століття-два тому і займалися сплавлянням
лісу. Стрункі сосни, пишні смереки, гладкі буки шумно
падали додолу. Їх стягували на дерев’яні плоти і сплавляли
бистрими річками до місць призначення.
На вулицях зустрічаємо
українських німців. Вони хоч і поріднилися з українцями,
угорцями, проте мало схожі на закарпатців. Блідість обличчя,
обрамленого світлим волоссям, виважені повільні рухи –
німецька неспішність. Живуть при дорозі у скромних акуратних
будиночках, де-не-де дерев’яних.
Ми минали будинок за
будинком і опинилися у самому центрі Українських Карпат
на висоті 530 метрів над рівнем моря.
“Де гори Карпати, де
писаний камінь, вода понад річков пливе...” – звучить
в моєму серці. Вдихаю повітря... У ньому весняна прохолода,
запах смереки, чебрецю, звіробою, засушених ще з літа!
Звідси щосили випираються гірські вершини Унгаряска (1707
м), Темпа (1634), Гропа (1494 м), а з Підпули видно дрімучі
Горгани. Поміж тими горами, знаходиться туристична база
“Ялинка”. Її головний корпус може розмістити 110 чоловік
у 2-3 місних кімнатах з усіма зручностями. Тут є кафе-бар,
площадка для дискотек, сауна, тренажерний зал, пункт прокату
туристичного спорядження, їдальня в корпусі навпроти.
У шашличній “Колиба” можна влаштувати справжню забаву
по-закарпатськи з темпераментними, запальними піснями,
заспівуючи “Ге-й-я!” так, аби гори здригнулися.
У сусідньому селі Руська
Мокра, на відстані 5 кілометрів від турбази, знаходяться
мінеральні джерела, вода яких виводить радіонукліди і
має лікувальні властивості при захворюваннях органів травлення.
“Ялинка” облаштована
для відпочинку здебільшого молодих людей, тих, хто любить
пригоди та екстрім: влітку мандрувати у гори, купатися
у прохолодних водах Мокрянки і Брустурянки – притоках
річки Тересви, а взимку спускатися на лижах гірськими
трасами. Турбаза має власний підйомник, довжиною 400 метрів,
а довжина гірськолижного схилу -- 1500 метрів. Саме мчить
лижник. Треба відійти, бо зіб’є з ніг. Інструктор-рятувальник
пан Юрій Костяк розповідав, як колись так навчив одного
їздити, що той, розігнавшись, влетів лижами у вікно його
кабінету.
Ми ще довго сміялися
з цієї історії, п’ючи справжнє закарпатське вино, підігріте
на раритетній пічці початку XX століття, за те, аби не
потрапляти у чужі вікна.
Токан, паленка і закарпатське вино
Великі одноповерхові
цегляні будинки на 4-5 кімнат тут вважаються скромними.
Їх мало хто й споруджує. Це, як-то кажуть, вже історія.
Будують доми на два-три-чотири поверхи з одним-двома балконами,
колонними ґанками й верандами, літніми мансардами, зимовими
садами... А на подвір’ї всеможливі кнайпи й літні кухні,
майстерні й гаражі. Так живуть українські румуни у селі
Діброва Тячівського району Закарпатської області, що при
самім кордоні. А вже через Тису їхні земляки порядкують
по господарству і перуть шмаття у річкових водах. Ті,
з Діброви, з берегу навпроти, махають їм руками, навідуються
на Різдво й Великдень і тихо співчувають – Румунія – бідна
країна. А тут... Подорожуючи Україною, багатшого села
я ще не бачила! Хоча роботи немає, окрім як по господарству.
Всі їздять у світи на заробітки: Угорщину, Чехію, Словаччину,
Іспанію, Італію, Португалію, Польщу, Росію – продають,
перепродують, будують, доглядають хворих і дітей – 4-8
місяців там, 2-4 місяці – вдома.
Тутешні чоловіки гордяться
своїми жінками. Їх з ранніх років навчають всілякої роботи,
бо дівчата виходять заміж зовсім юними – в 14-17 років.
У районну раду часто надходять прохання дати дозвіл на
заміжжя, бо нареченій ще не виповнилося й 16.
Ми потрапили на вечерю
до однієї приємної родини. Поки пан Василь – господар,
по-закарпатськи -- ґазда, показував нам свій маєток –
дім, гараж і подвір’я, пані Анна, господиня-ґаздиня, справно
накривала на стіл: кров’янка, смажені реберця, відварена
картопля і до неї підливка з опеньок, мариновані білі
гриби і токан. Токан – страва закарпатська. Її роблять
з кукурудзяної муки – мамалиги і спеціального овечого
сиру – бринзи, під час приготування якого додають зовсім
трохи шлункового соку щойно зарізаного молодого телятка,
яке пило тільки молоко, не ївши ще ні трави, ні сіна.
Смак оригінальний. Запивала токан домашнім вином: вистояним,
терпким, тягучим... Воно легко дурманить. Чоловіки пили
паленку. Дай, спробую собі. У-у... Горілка, виготовлена
з виноградного жмиху, що залишається після того, як м’якоть
ягід, приготовану на вино, пропускають через прес. Кажуть,
що паленка і п’ється легко, після неї наступного дня не
сушить, і голова не болить.
Були часи, коли закарпатці
з щедрого врожаю власних садів робили і вишняк, і слив’янку,
і абрикосові та грушеві настоянки. Але десяток років тому
всі сади знищили з метою боротьби з алкоголізмом – вціліло
мало. Тепер чи не кожен господар вирощує виноград. Кожну
горошину розчавлюють вручну і м’якоть залишають у великих
діжках на два-три дні, поки не почне бродити. Далі масу
пресують і розливають у бочки, або корчаги -- скляні бутлі,
обплетені лозою. І зберігають у теплих пивницях. Через
два місяці вже можна смакувати молодим вином. Його зберігають
навіть кілька десятиліть, правда, з роками воно стає дуже
п’янким і тягучим, як желе.
Вино “Ізабелла” і “Кадарка”
отримали свої назви від сортів винограду. Перше робиться
з грон із великими синіми горошинами, друге – з дрібних
темно-темно-синіх горошин, напій виходить темного насиченого
кольору... Не знаю, де виробляють ті закарпатські вина,
що потрапляють у продаж, але їхній смак суттєво різниться
від смаку тутешніх ...
Жебиловка у жебі
-- “Слава Ісу”!
-- “Слава навіки Богу!”
-- “Як ся маєте? А як Ваш неньо? Будете брати біціклі
і їхати ген в долину?”.
Далі йде потік незрозумілих
слів: “куфер”, “жеб”, “жебиловка”, “мелай”, “спуза”, “палачінтовка”,
“парадички”, “оболок”, “цімбор” у розмові між двома закарпатцями,
жителями гір... Перекладаю у цьому ж порядку – “валіза,
дипломат”, “кишеня”, “носова хусточка”, “кукурудза”, “попіл”,
“сковорода”, “помідори”, “вікно”, “товариш, друг”...
Закарпатці дуже самобутні
у всьому. Щоправда, і між ними є різниця – між горянами,
і тими, які живуть у передгірських районах та тими, які
населяють низовину.
Кажуть, високо в горах
люди ближче до Бога – справжні, відкриті і щирі. Здебільшого
горяни низькорослі -- у горах не потрібен високий зріст,
звідти й так все видно, мають міцну статуру, темноволоссі
і чорноокі... Також говіркі, голосисті й сильні духом.
Можуть жити на відстані півкілометра один від одного.
В долину спускаються тільки щоб накупити потрібного краму...
Вони – діти природи, і гадки не мають вирватися у низовинні
села й урбанізовані містечка. Із задоволенням спілкуються
з тими, хто з ранньої весни і аж до пізньої осені піднімається
в гори випасати овець. Самі теж тримають господарство
і на полонинах випасають корів, кіз, овець, працюють на
заготівлі лісу.
Багато населення Тячівського
району живе у передгірському районі і низовині. Ці вже
урбанізовані. Жінки тримають господарство, чоловіки їздять
на заробітки – люди роботящі, віруючі і богобоязні. Сім’я
цінується понад усе. В ній підростає двоє-троє дітей,
подекуди, у гірських селах, -- п’ятеро-семеро... У неділю
всі ходять у церкву. Існує навіть традиція – зарік села.
Кожне село присвячує Богові той день, в який колись трапилилося
якесь лихо, стихія, пошесть. Тоді ніхто не працює, аби
не прогнівити небо вдруге.
Життя собі та й годі
Гори димлять, заслоняючи
димовою завісою небо...
Тячів – районний центр.
Тут по-весняному тепло. Через вікно авто спостерігаю за
місцевими жителями. Чорняві та світлі. Приємні. Гарно
вбрані. Вранці – хто веде малих дітей до школи, хто –
іде на роботу... Спокійно. Немає київської суєти та біганини.
Взагалі, у Тячеві все
невеличке – площі, вулиці, провулки, будівлі, кафе, крамнички...
У самому центрі висотна Реформаторська церква XIV століття,
стеля якої викладена яскраво розмальованим кахелем.
У районі старі дерев’яні
церкви збереглися в селі Колодному – Миколаївська церква
XVI століття, у Нересниці – храм ХVІІІ віку, і у Діброві
– XVIII століття – довгий з хрестом на самім верху шпиль,
майстерно прикрашений роботою різьбяра. Відкриваємо ворота...
Мій колега-фотограф відразу шукає ракурс, аби цей дух
старовини церковного подвір’я вловити і передати нашим
читачам. Він стежить за надвечірнім порожевілим небом,
заходом сонця, димчатою завісою гір. Посеред тих кольорів,
небесно-рожево-блідо-тьмяних, височить міцний дерев’яний
хрест – символіка. Ворота, поскрипуючи, закрилися. А от
церква зачинена. Треба кликати дяка, аби той відчинив.
Але вже тут, біля церковних стін, відчутний особливий
дух. Стою незворушно, наповнююся особливою енергетикою,
аж поки мене не пришвидшують рушати далі.
У Біловарцях створений
історико-краєзнавчий музей. В ньому зібрано найрізноманітніші
предмети побуту закарпатців, і, власне, жителів Тячівського
району XVIII, XIX, початку і середини ХХ століття: квіткові
та предметні візерунки на сорочках, скатертинах, рушниках,
серветках, дитячих жупанах; скляний та керамічний посуд
– збанки, глеки, графіни; предмети землеробства: лопати,
сапки, граблі, рала, й усяке розмаїття – праски, постоли,
дерев’яні іграшки та ляльки, шиті з тканин, писанки...
Ці старовинні речі зберігають на собі дух і пам’ять тих
давніх часів, коли... Коли чиясь пра-пра-бабуня у тих
постолах вправно перестрибувала гірські потічки, поспішаючи
на побачення. Коли потім, віддана замуж, вона поралася
біля грубки-печі і перед обідом стіл покривала новою скатертиною...
Проїжджаємо придорожнє
село – чутно церковний дзвін... Когось хоронять, чи хтось
народився... Життя собі та й годі. Тут, у Закарпатті,
воно спливає якось по – особливому – значимо. Звідси ближче
до Будапешту чи Відня, ніж до Києва. Тому Закарпаття,
чи як колись його називали – Карпатська Україна, є по-європейськи
українським. А втім, переконайтися самі, приїхавши сюди
хоча б на кілька днів, обравши відпочинок під будь-який
настрій: піші мандрівки в гори, подорожі авто самобутніми
містечками і селами Тячівщини, лікування мінеральними
водами чи в соляних шахтах, комфортний відпочинок на турбазах
з усіма зручностями, лижний екстрім...
Готель “Тячів”.
90500 м.Тячів, вул. Леніна, 42
Розташований у центрі міста. З одно-дво-тримісними
та номерами “люкс” зі всіма зручностями. На його першому
поверсі розташовані: ігровий зал, ресторан...
База відпочинку “Плай”. Тячівський
р-н, с. Тарасівка, вул. Гагаріна, 140. Тел. 8 (03134)
61-333, 64-233
База придатна для цілорічного відпочинку.
Влітку для відвідувачів пропонуються окремі дерев’яні
будиночки з кімнатою, коридором, кухнею. Функціонують
кафе-бар, їдальня, сауна, душова, ванни з мінеральною
водою, спортивний майданчик для гри у футбол і волейбол,
гральні столи для настільного тенісу і більярду. Через
супутникове телебачення транслюються канали багатьох країн.
На базі розташоване мінеральне джерело
“Буркут” з лікувальною мінеральною водою. Тут можна купатися,
засмагати, рибалити форель та харіуса у гірській річці.
Узимку працює канатно-бугельний буксирувальний
витяг довжиною 250 м. Діє пункт прокату зимового спортивного
спорядження.
Туристична база “Ялинка”. Тячівський
район, смт. Усть-Чорна, Тел. (03134) 76-3-23
П’ятиповерховий корпус
на 106 місць з двомісними, тримісними, чотиримісними номерами,
з кафе-баром, відеозалом, сауною, тренажерним залом, прокатом
туристичного і гірськолижного спорядження. Є канатно-бугельний
та буксирувальний витяг
Влітку тут мандрують
по горах а, взимку – їздять на лижах. Але, як відомо,
зима в Карпатах затягується аж до кінця квітня, інколи
-- до початку травня, тому, гайда на лижі.
База відпочинку
“Чорна вода”. Тячівський район, с. Лази. Тел. 8 (03134)
47-2-70
Створена за європейськими
зразками: сауна, басейн, лікувальні води, сірководневі
ванни, масажна кімната, басейн відкритого типу, крамниця,
ресторан, ігрові спортивні майданчики.
Для відпочиваючих створені
всі зручності в двоповерховому корпусі з кімнатами на
два ліжкомісця та літні дерев’яні двокімнатні будиночки.
База відпочинку
“Едем”. Тячівський р-н, с. Теребля, Тел. 8 (03134)
65-3-97
Розташована неподалік
від с. Теребля. До послуг відпочиваючих -- водоймище в
1,7 га. Влітку можна купатися в ставку, стрибати з вишки,
кататися на човнах та катамаранах, рибалити.
Навколо бази висаджено
1700 фруктових та декоративних дерев. Для відпочиваючих
збудовані дерев’яні будиночки, а біля них – зручні столики
та встановлені мангали. За бажанням досвідчений кухар
приготує будь-яку закарпатську страву на замовлення.
Українська алергологічна
лікарня. Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул. Терека,
42. Тел. 8 (03134) 2-15-00, 5-63-50
На базі соляних шахт
проводиться лікування хворих на бронхіальну астму й інші
алергічні захворювання. Основний метод лікування – спелеотерапія
– відбувається в спеціально побудованому в товщині соляного
масиву в підземному відділенні на глибині 300 метрів від
поверхні землі на шахті №9 Солотвинського солерудника.
Дослідженнями підтверджено,
що ропні ванни із кухонної солі в концентраціях 30-60
грам на літр води нормалізують функцію центральної нервової
та ендокринної систем (гіпофізу, наднирників, щитовидної
залози), при цьому змінюється функція органів дихання
та серцево-судинної системи.
Восени чи навесні,взимку
чи влітку міста і села – однаково прекрасні, а от гори...
Гори навесні мають особливий настрій – вони димлять.
|
